Сообщения
17 лютого.
Тема уроку. Детектив як жанр літератури, характерні ознаки жанру. Жанрове розмаїття детективів. Е. А. По – засновник жанру детективу у світовій літературі.
14 лютого.
Тема уроку. Контрольна робота №4 за розділами «Дружба і кохання». Тести
10 лютого
Тема уроку. Урок виразного читання напам’ять віршів Р. Бернс. «Любов» або Г.Гейне. «Коли настав чудовий май…», К. Симонов «Жди мене…».
7 лютого.
Тема уроку. Вірші зарубіжних поетів про дружбу і кохання. Р. Бернс. «Любов». Г. Гейне. «Коли настав чудовий май…».К. М. Симонов. «Жди мене…». Поетизація високого почуття, розкриття його сутності.
Опрацюйте зміст презентації.3 лютого.
Тема уроку. Позакласне читання №3. Людмила Уліцька. «Паперова перемога». Проблема булінгу в творі.
1. Прочитайте оповідання.
Людмила
Уліцька
Паперова перемога
Коли сонце розтопило чорний зернистий сніг і з брудної води випливли накопичені за зиму відходи людського житла – старина, кістки, бите скло, – і в повітрі піднявся гармидер запахів, у якому найсильнішим був сирий і солодкий запах весняної землі, у двір вийшов Геня Піраплєтчиков. Його прізвище писалося так безглуздо, що з того часу, як він навчився читати, він відчув її як приниження.
Крім
цього, у нього від народження не ладилося з ногами, і він ходив дивною,
підскакуючою ходою.
Крім
цього, у нього був завжди закладений ніс, і він дихав ротом. Губи сохнули, і їх
доводилося часто облизувати.
Опріч
цього, у нього не було батька. Батьків не було у половини хлопців. Але на
відміну від інших Геня не міг сказати, що його батько загинув на війні: у нього
батька не було взагалі. Все це, разом взяте, робило Геню дуже нещасною людиною.
І
так, він вийшов у двір, ледве поправившись після весняно-зимових хвороб, у
шерстяній лижній шапочці з піддітим під неї платком і в довгому зеленому шарфі,
обмотаному навколо шиї.
На
сонці було неправдоподібно тепло, маленькі дівчатка спустили панчохи і
закрутили їх на кісточках тугими ковбасками. Стара із сьомої квартири з
допомогою внучки витягла під вікно стілець і сіла на сонце, закинувши лице. І
повітря, і земля – все було розбухлим і переповненим, а особливо голі дерева,
готові з хвилини на хвилину зірватися дрібним щасливим листям. Геня стояв
посеред двору і приголомшено вслухався в піднебесний гул, а товста кішка,
обережно торкаючи лапами мокру землю, навскоси переходила двір.
Перша
грудка землі упала якраз посередині, між кішкою і хлопчиком. Кішка, вигнувшись,
плигнула назад. Геня сахнувся – бризки бруду важко шубовснули на обличчя. Друга
грудка попала в спину, а третьої він не став дожидатися, пустився скоком до
своїх дверей. Навздогін, як дзвінкий спис, летів саморобний віршик:
—
Генька кульгавий, соплі річкою!
Він
оглядівся: кидався Колька Клюквін, кричали дівчатка, а позаду них стояв той,
ради кого вони старались,— ворог усіх, хто не був у нього на побігеньках,
ловкий і безстрашний Женька Айтир.
Геня
кинувся до своїх дверей – з драбини уже спускалась його бабуся, крихітна бабця
в бурій шляпці з вічнозеленими і вічноголубими квітами над вухом. Вони
збиралися на прогулянку у Міуський скверик. Мертва потерта лиса, сяючи янтарними
очима, плоско лежала у неї на плечі.
...
Ввечері, коли Геня похропував у сні за зеленою ширмою, мама і бабуся довго
сиділи за столом.
—
Чому? Чому вони його завжди ображають?— гірким шепотом спитала, на кінець,
бабуся.
—
Я думаю, треба запросити їх у гості, до Гені на день народження,— відповіла
мама.
—
Ти з розуму зійшла,— злякалась бабуся,— це ж не діти, це бандити.
Дивіться
також
"Паперова
перемога" (скорочено)
Біографія
Людмили Уліцької
—
Я не бачу іншого виходу,— хмуро відгукнулась мама. — Треба спекти пиріг,
зробити гостинці і взагалі влаштувати дитяче свято.
—
Це бандити і крадії.. Вони ж весь дім винесуть,— опиралась бабуся.
—
У тебе є що красти?— холодно спитала мама.
Старенька
промовчала.
—
Твої старі ботики нікому не потрібні.
—
При чому тут ботики?..— тужливо зітхнула бабуся. — Хлопчика жаль.
Пройшло
дві неділі. Наступила спокійна і ніжна весна. Висохла грязюка. Гостро відточена
трава покрила забруднений двір, і все населення, скільки не старалось, ніяк не
могло його засмітити, двір залишався чистим і зеленим.
Хлопці
з ранку до вечора грали в лапту. Тини покрились крейдовими і вугільними
стрілами – це "розбійники", втікаючи від"казаків", залишали
свої знаки.
Геня
вже третю неділю ходив у школу. Мама з бабусею переглядались. Бабуся, яка була
суєвірна, спльовувала через плече – боялась зурочити: зазвичай перерви між
хворобами тривали не більше неділі.
Бабуся
проводжала внука в школу, а до кінця занять чекала його в шкільному вестибюлі,
намотувала на нього зелений шарф і за руку вела додому.
Напередодні
дня народження мама сказала Гені, що влаштує йому справжнє свято.
—
Позви з класу кого хочеш і з двору,— запропонувала вона.
—
Я нікого не хочу. Не треба, мамо,— попросив Геня.
—
Треба,— коротко відповіла мама, і по тому, як здригнулися її брови, він
зрозумів, що йому не ухилитися.
Ввечері
мама вийшла на двір і сама запросила дітей на завтра. Запросила всіх підряд,
без розбору, але окремо звернулася до Айтира:
—
І ти, Женю, приходь.
Він
подивився на неї такими холодними і дорослими очима, що вона збентежилась.
—
А що? Я прийду,— спокійно відповів Айтир.
І
мама пішла ставити тісто.
Геня
тоскно оглядав кімнату. Більше всього його бентежило блискуче чорне піаніно –
такого, напевно, ні в кого не було. Книжна шафа, ноти на етажерці – це ще куди
не йшло. Але Бетховен, ця жахлива маска Бетховена! Напевно, хто-небудь єхидно
спитає: "А це твій дідусь? Чи тато?"
Геня
попросив бабусю зняти маску. Бабуся здивувалась:
—
Чим вона тобі раптом помішала? Її подарувала мамина вчителька... – І бабуся
стала розказувати давно відому історію про те, яка мама талановита піаністка, і
якби би не війна, то вона закінчила б консерваторію...
До
чотирьох годин на розсунутому столі стояла велика супова миска з дрібно
порізаним вінегретом, жарений хліб з оселедцем і пиріжки з рисом.
Геня
сидів біля підвіконня, спиною до столу, і старався не думати про те, як зараз у
його дім увірвуться галасливі, веселі і непримиримі вороги... Здавалось, що він
абсолютно поглинутий своїм улюбленим заняттям: він складав із газети кораблик з
вітрилами.
Він
був великим майстром цього паперового мистецтва. Тисячі днів свого життя Геня
проводив у постелі. Осінні катари, зимові ангіни і весняні простуди він
терпеливо переносив, загинаючи кутики і розправляючи згини паперових листів, а
під боком у нього лежала голубувато-сіра з тисненим жирафом на обкладинці
книга. Вона називалась "Веселий час", написав її мудрець, казкар,
кращий з людей – якийсь М. Гершензон. Він був великим учителем, зате Геня був
великим учнем: він виявився неймовірно здібним до цієї паперової гри і придумав
багато такого, що Гершензону і не снилось...
загрузка...
Геня
крутив у руках недороблений кораблик і з жахом чекав приходу гостей. Вони
прийшли рівно в чотири, всією гурбою. Біляві сестрички, наймолодші з гостей,
піднесли великий букет жовтих кульбаб. Решта прийшли без подарунків.
Всі
чинно розсілися навколо стола, мама розлила по стаканах саморобну шипучку з
коричневими вишеньками і сказала:
—
Давайте вип'ємо за Геню – у нього сьогодні день народження.
Всі
взяли стакани, чохнулись, а мама витягла табурет-вертушку, сіла за піаніно і
заграла "Турецький марш". Сестрички заворожено дивилися на її руки,
що пурхали над клавішами. У молодшої було злякане обличчя, і здавалось, що вона
ось-ось розплачеться.
Незворушний
Айтир їв вінегрет з пиріжком, а бабуся метушилась біля кожного з дітвори точно
так, як метушилась зазвичай біля Генічки.
Мама
грала пісні Шуберта. Це була немислима картина: чоловік дванадцять погано
одягнених, але вмитих і причесаних дітей, які в повному мовчанні поїдали
гостинці, і худа жінка, яка легко вибивала з клавішів звуки.
Господар
свята, з пітними долонями, направив очі в тарілку. Музика закінчилась,
випурхнула у відкрите вікно, лише декілька басових нот затримались під стелею
і, стихнувши, теж попливли услід за рештою.
—
Генічка,— раптом солодким голосом сказала бабуся,— можливо, теж пограєш?
Мама
кинула на бабусю тривожний погляд. Геніно серце ледве не зупинилось: вони
ненавидять його за дурнувате прізвище, за підскакуючу ходу, за довгий шарф, за
бабусю, котра водить його гуляти. Грати при них на піаніно!
Мама
побачила його зблідле обличчя, здогадалась і врятувала:
—
Іншим разом. Геня зіграє іншим разом.
Жвава
Боброва Валька недовірливо і майже захоплено:
—
А він уміє?
...
Мама принесла солодкий пиріг. По чашках розлили чай. У круглій вазочці лежали
які завгодно цукерки: і подушечки, і карамель, і в обгортках. Колька жер
нахраписто і в карман встиг засунути. Сестрички їли подушечки і наперед
загадували, яку ще взяти. Боброва Валька розгладжувала на гострому коліні
срібну фольгу. Айтир самим безсовісним чином розглядав кімнату. Він все шарив і
шарив очима і, на кінець, указуючи на маску, спитав:
—
Тьоть Мусь! А це хто? Пушкін?
Мама
посміхнулась і лагідно відповіла:
—
Це Бетховен, Женю. Був такий німецький композитор. Він був глухий, але все
рівно створював прекрасну музику.
—
Німецький?— пильно перепитав Айтир.
Але
мама поспішила зняти з Бетховена підозру:
—
Він давним-давно помер. Більше ста років назад. Задовго до фашизму.
Бабуся
вже відкрила рот, щоб розказати, що цю маску подарувала тьоті Мусі її
вчителька, але мама строго поглянула на бабусю, і та відкрила рот.
—
Хочете, я пограю вам Бетховена?— спитала мама.
—
Давайте,— погодився Айтир, і мама знову висунула табурет, крутонула його і
заграла улюблену Геніну пісню про бабака, якого чомусь завжди жаль.
Всі
сиділи тихо, не проявляючи ознак нетерпіння, хоча цукерки вже кінчились.
Жахлива напруга, в якій весь цей час перебував Геня, залишила його, і вперше
блиснуло щось ніби гордості: це його мама грає Бетховена, і ніхто не сміється,
а всі слухають і дивляться на сильні руки, що бігають. Мама закінчила грати.
—
Ну, досить музики. Давайте пограємо у що-небудь. У що ви любите грати?
—
Можна в карти,— простодушно сказав Колюня.
—
Давайте в фанти,— запропонувала мама.
Ніхто
не знав цієї гри. Айтир біля підвіконня крутив у руках недороблений кораблик.
Мама пояснила, як грати, але з'ясувалось, що ні в кого немає фантів. Лілька,
дівчинка зі складно заплетеними косичками, завжди носила в кармані гребінець,
але віддати його не відважилась – а раптом пропаде? Айтир поклав на стіл
кораблик і сказав:
—
Це буде мій фант.
Геня
присунув його до себе і декількома рухами завершив побудову.
—
Геня, зроби дівчаткам фанти,— попросила мама і поклала на стіл газету і два
листа щільного паперу. Геня взяв лист, мить подумав і зробив поздовжній згин...
Бриті
голови хлопчаків, стягнуті тугими косичками голови дівчаток схилились над
столом. Човен... кораблик... кораблик з вітрилом... склянка... солонка...
Опрацюйте матеріали презентації.
31 січня.
Тема уроку. Асоль і Грей. Духовно-емоційний світ героїв. Символіка образу пурпурових вітрил. Образи-символи в повісті.
Ви звернули увагу на те, що у творі О.Гріна «Пурпурові вітрила» є багато символів?
Символ – це предметний або словесний знак,
який опосередковано виражає сутність певного явища. Носіями
символічного змісту у творі можуть виступати будь-які елементи: персонажі,
порівняння, художні деталі, пейзажі, метафори тощо. Нерідко символи стають
багатозначними. У казковій повісті-феєрії Олександра Гріна «Пурпурові вітрила»
є багато символів. Зараз ми спробуємо їх знайти і визначити, що вони означають.
Символи повісті:
- Ассоль – символ світла, добра;
- Грей –символ втілення мрії в життя;
- пурпуровий колір – колір радості і краси, якої
не вистачало у Каперні;
- білий
парусник під пурпуровими вітрилами – символ кохання та нового життя для
Ассоль;
- море – символ бурхливої долі й
водночас символ свободи, волі, природної гармонії;
- Каперна - символ людського зла,
жорстокості, заздрощів, лицемірства, ницості;
- зоря – символ пробудження душі,
кохання;
- сонячне світло – символ просвітлення душі, ідеалу, кохання.
Комментариев нет:
Отправить комментарий